Чи не найкращою порою життя людини є дитинство. Босоноге, багате чи бідне, з розвагами чи без них, - воно залишається дитинством, і в кожного своїм.
У Миколи дитинство було бідним, але, за свідоцтвом самого поета, щасливим, про що неодноразово говориться в його віршах. Воно пройшло серед квітучих долин, забутих хуторів, полів, лісів, гаїв, під голубим волинським небом, зі співами птахів. Ще до меліорації все навкруги квітувало - і такі згадки про дитинство на все життя збереглися в душі Миколи Дричика. Він народився в селі Буцень, що на Волині, в квітні 1957 року.
Дитинство промайнуло, залишивши за собою спогади. Минула юність, за нею проходила й молодість - той час, коли Микола не шукав Господа і не служив Йому, хоч і виховувався в сім’ї християн. Світ манив, кликав до себе - і молодик пішов шукати в ньому щастя, здійснення мрій. Та світ нічого не дав, крім болю, тривог і страждань. Душа томилася, бажала змін. І вони прийшли в життя поета не від здійснення гріховних мрій і бажань, а від Господа, про Якого Микола добре знав, але не був знайомий з Ним особисто.
З тягарем на душі, з ношею гріхів, змучений життям без Бога, прийшов Микола до Голгофського хреста, до жертви Сина Божого. І відтоді життя його змінилося: він прийняв Ісуса в своє серце як особистого Спасителя, як Господа, розкаявшись у своїх гріхах. І почав жити новим життям - життям євангельського християнина, прославляючи Бога в своїх поезіях. Він пише про те, як добре жити з Богом і трагічно - без Нього. Всі на землі мають свій кінець: щасливий з Богом – вічне життя, і трагічний без Бога – муки вічні.
На даний час Микола проживає в місті Ковелі. І звершує служіння пастора в євангельській церкві села Ворончин, що на Волині.
|
|
